Екслібрис — (лат. ех libris — із книг) — книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка. Попередники Екслібрисів — написи власників на рукописних книгах і суперекслібриси — рельєфні зображення на оправі книжок (найстаріший, із гербом Львова, датований 1545).

Екслібрис-книжковий знак — це особлива композиція, яка або текстом, або символістичним зображенням без тексту, або текстом і зображенням разом вказує на приналежність книги.  Текст визначає приналежність книги безпосередньо; зображення може бути асоціативним, і просто декоративним. Текст "з теорії" в бібліотекознавчих цілях завжди бажаний і чим детальніше, тим екслібрисс посів у сучасній графіці помітне місце як самостійний твір графіки. 

Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину. Саме в Німеччині існував звичай карбувати цінні речі на знак належності приватній особі. Перші друковані книжки теж належали до цінних речей, тільки феодали, монастирі та купці могли собі дозволити мати у власності колекції книг і часто підписували їх чи малювали свій знак, щоб знову знайти свою книгу, наприклад, у випадку крадіжки. Спочатку ті, хто переписували книги, робили позначку про те, кому належить книга. Згодом ці позначки оформлювали у вигляді віньєтки та малювали на початку або наприкінці книги. Природно, що намальовані від руки екслібриси були поширені в часи, коли бібліотеки були невеликі, адже нелегко було малювати однакове зображення на великій кількості книгах.

Відоме ім'я першого власника екслібриса в Німеччині — це лицар Бернгар фон Рорбах (1460). Перші екслібриси створив німецький худож­ник Альбрехт Дюрер (кінець 15 — початок 16 ст.). Йому належить створення приблизно двадцяти екслібрисів. Займалися створенням екслібрисів митці Лукас Кранах Старший і Ганс Гольбейн.

Із початком книгодрукування (XV ст.) виник новий спосіб позначення книг — наклеювання на внутрішньому боці обкладинки папірця з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки. З розвитком друкарства освічені книголюби почали поєднувати власницькі написи з елементами, що мали прикрасити книгу. Як художній знак і витвір графічного мистецтва екслібрис почав відігравати роль декоративного елемента, органічно поєднаного з книгою.

Деякі книговласники прикрашали свої книги розкішними оправами, на яких золотом витискали герби, вензелі, монограми, емблеми чи девізи — такі екслібриси отримали назву суперекслібриси. Суперекслібриси зустрічаються на пергаментних і шкіряних оправах французьких та італійських книг XVI–XVII століть. Одним з найвідоміших авторів суперекслібрисів був французький видавець, літератор і перекладач Жоффруа Торі (його праці були в бібліотеці французького короля Франциска I та в книгозбірках колекціонерів Ґрольє та італійця Майоли).

Збирачі книг надавали зовнішньому вигляду книги великого значення. Окрім гербових екслібрисів були популярні тиснені художні зображення символічного або алегоричного змісту.

З XIX століття пишні герби та хитромудрі вензелі вийшли з моди, натомість, популярними стали звичайні монограми, витиснені на зовнішньому боці обкладинки.

Екслібрис нині своєрідний жанр книжкової та прикладної графіки, має славну історію, яка продовжується вже більше п'ятисот років. Мистецтво книжкового знака пройшло багатовіковий шлях розвитку. Стилістична еволюція, як це відзначають дослідники, тісно пов'язана з характером сучасних книжкових прикрас. Вони важко і мудрі в епоху пізнього Відродження та бароко, ясні і врівноважені, спокійні й суворі за часів панування класицизму, особливо - ампіру, журнальна-графічність, хоча часом не врятовані від несмаку в роки засилля стилю модерн. Вони знаходять природну, органічну матеріалу форму в ксилографічних мініатюрах 1920-30 років —  часу розквіту сучасної гравюри на дереві. Нарешті, вони різноманітні за виглядом і змістом в наші дні.