Дітей дошкільного віку на заняттях із образотворчої діяльності ознайомлюють із такими розписами:

1. Опішнянський (Полтавщина). Характерні ознаки опішнянського розпису.

Тло – коричневе, охристе, червоне, жовто-коричневе, рідше біле, сіре, блакитно-синє, зелене. Елементи візерунка – ягоди, листя, кривульки, квіти, мете­лики, сердечко, гілка. Обвідна лінія – чорного, білого, бежевого кольору. Інструменти виконання – пензлі, піпетка, спринцівка («грушка»), ріжки, патички.

2. Васильківський (Київщина). Така  кераміка близька до опішнянської – форми посуду такі ж м’які та пластичні, полива шоколадно-коричнева, золотаво-жовта або смарагдово-зелена.
3. Гуцульський. (Закарпаття). Гуцульська кераміка розвивається на основі народних селянських зразків. Для неї характерні світло-кремовий фон, поєднання в орнаменті рослин та геометричних елементів. Найважливіший прийом декорування – контрастна за кольором блакитно-зелена прозора пляма, по якій тонким штрихом або широкою смужкою темно-коричневого кольору наносяться крапки, овали, квіткові розетки, фантастичні листки тощо.
4. Петриківський (Київщина). Характерною рисою петриківського розпису є використання в декоративних композиціях рослинних мотивів. Рослини зображають не так, як вони виглядають насправді, а декоративно, узагальнено. У кінці XIX ст. починають використовувати для розпису дешеві анілі­нові барвники.
5. Косівський (Прикарпаття). Косівщина – центр гуцульського народного мистецтва. Характерні ознаки косівського розпису: місце виготовлення: Косівський район Івано-Франківської області; візерунок: рослинно-геометричний; тло: світло-жовте, лимонне, біле, світло-зелене, кремове; елементи: чарівні, незвичайної форми квіти, здебільшого гостролисті; форми: витягнуті пропорції; гама кольорів: споріднена; яскраво-зелений, жовтий, ко­ричневий; прийом декорування: контрастна за кольором блакит­но-зелена прозора пляма, на яку тонким штрихом або широкою смужкою темно-коричневого кольору наносять крапки, овали, квіткові розети, фантастичне листя тощо; ефект „підтікання фарб”.
6. Яворівська забавка (саме забавка, а не іграшка, оскільки походить від забавляти, бавити, заспокоювати) - іграшки, що майструються в основному з осики (здавна вважається, що вона має властивість відганяти усе лихе) та прикрашаються традиційним яворівським розписом - «вербівкою». Всі малюнки, а це квіти і листочки, виконуються у вигляді вербових гілок.

Для розпису ще на зорі Яворівської забавки використовувалося три кольори: зелений (що символізує траву та листя), червоний (плоди та ягоди), синій (небо та воду), а на початку 20 століття почав використовуватися четвертий колір - жовтий (сонце).

Яворівські забавки не шкодять здоров'ю дітей. А все завдяки тому, що ці забавки зроблені з виключно з деревини, а розписуються лише безпечними акриловими фарбами, що замінили рослинні барвники.

Достовірних відомостей про те, коли на Яворівщині з'явились забавки не збереглось. Проте дослідники, виходячи із давніх традицій обробки дерева, самобутності конструкційних, орнаментальних, колористичних вирішень, які є неповторними в інших етнографічних районах України, дають підстави твердити про глибоку закоріненість та місцеве походження цього виду художньої творчості.

У Яворові кустарне виробництво дерев'яних забавок започатковане у XVIII столітті, і найбільшого піднесення досягло у середині XIX століття. Яворівські столярі виготовляли різноманітні візочки з драбинками або з профільованими і розмальованими побічнями, з одним або двома силуетно вирізаними кониками на його передній частині основи. Користувалися популярністю іграшкові меблі (столи, скрині, стільці, лави-ліжка — бамбетлі), іграшкові музичні інструменти: скрипки, сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки і под. Яворівські різьбярі виготовляли на продаж анімалістичні фігурки, переважно коників.